Бедфордський експеримент 19-го століття, який заклав фундамент теорії пласкої Землі

У 1838 році англійський письменник і соціаліст Семюел Роуботем поставив собі за мету спростувати те, що вже давно встановили давні греки та сучасні вчені – що Земля має круглу форму.

Будучи з юності прихильником пласкої Землі, Роуботем побачив, що ідеальним місцем для перевірки його теорії є річка Олд Бедфорд – штучний канал, проритий на початку 17-го століття, щоб частково відвести води річки Грейт-Уз. Канал пролягає ідеально прямо і безперешкодно на відстані близько 10 кілометрів, що робить його ідеальним місцем для безпосереднього вимірювання кривизни Землі.

«Вода майже нерухома – часто зовсім нерухома, і по всій своїй довжині не переривається ніякими шлюзами чи водяними воротами; так що вона в усіх відношеннях добре пристосована для того, щоб з’ясувати, чи дійсно у земної тверді існує якась опуклість», – писав Роуботем у книзі «Зететична астрономія».

Роуботем увійшов у річку і за допомогою телескопа, піднятого на висоті 20 см над водою, спостерігав за човном з прапором на щоглі, що був на висоті 90 см над водою. Човен повільно віддалявся від нього. Він зафіксував, що судно постійно перебувало в полі його зору протягом усіх 10 км, тоді як воно мало б зникнути, якби поверхня води була вигнутою. Озброївшись результатами цих експериментів і довгим списком цитат зі Священного Писання, Роуботем спробував нав’язати громаді Кембріджширу доктрину про те, що Земля пласка. Свої спостереження він опублікував у 1849 році в брошурі під назвою «Зететична астрономія» (Zetetic Astronomy), підписаній псевдонімом «Паралакс». Роуботем стверджував, що Земля пласка, ґрунтуючись на таких повсякденних спостереженнях, як те, що Земля не здається опуклою, якщо дивитися на неї з повітряної кулі, і що маяки видно на відстанях, неможливих, якби Земля мала форму кулі.

Пізніше Роуботем розвинув ці ідеї у книзі «Земля – не глобус», припускаючи, що Земля є пласким диском з центром на Північному полюсі і обмеженим вздовж південного краю стіною льоду – Антарктидою. Роуботем також вважав, що Сонце і Місяць знаходяться на висоті лише 5 000 км над Землею, а «космос» – на висоті 5 300 км.

Твердження Роуботема мало кого цікавили, але в 1870 році його прихильник на ім’я Джон Гемпден запропонував 500 фунтів стерлінгів тому, хто доведе, що Земля кругла, повторивши експеримент Роуботема. Натураліст і геодезист Альфред Рассел Воллес вирішив, що це легкі гроші, і прийняв парі. Уоллес знав, що перепади густини повітря над водою можуть змусити світло повернутися назад до землі, дозволяючи спостерігачеві бачити об’єкти за горизонтом. Щоб показати кривизну Землі, Уоллес встановив низку дисків на жердинах уздовж води. Якщо дивитися з одного кінця, то диски, розташовані ближче до середини каналу, здавалися трохи вищими, ніж решта дисків, а диск на дальньому кінці виглядав трохи нижчим.

Незважаючи на наявні докази, Гемпден категорично відмовився визнати демонстрацію. Тим не менш, рефері, Джон Генрі Волш, редактор спортивного журналу «The Field», наказав Гемпдену виконати умови парі і виплатити Уоллесу виграш. Незважаючи на виконання умов парі, Гемпден пообіцяв знищити Воллеса і розпочав невпинну кампанію переслідування, погроз і наклепів, що тривала двадцять років. Спочатку Гемпден подав на нього до суду, стверджуючи, що двоє людей не мають права вирішувати, чи є світ круглим, чи пласким. Потім Гемпден почав публікувати образливі листи, звинувачуючи Воллеса в шахрайстві. Зрештою, він почав надсилати Воллесу листи з погрозами вбивства. Це припинилося лише зі смертю Гемпдена.

Тим часом Роуботем продовжував розвивати свої ідеї. Його лекції занепокоїли науковців, і небайдужі громадяни звернулися з листами до Королівського астрономічного товариства з проханням спростувати його твердження. Кореспондент газети «Лідс Таймс» зауважив: «Він продемонстрував, що наукові дилетанти, які не звикли до публічних виступів, не можуть впоратися з розумним і глибоко зануреним у свою теорію шарлатаном, який дуже добре відчуває слабкість своїх опонентів».

Роуботем помер у 1884 році, але його ідеї продовжували поширюватися. У Сполучених Штатах ідеї Роуботема були підхоплені Християнською Католицькою Апостольською Церквою і широко пропагувалися через їх власну церковну радіостанцію. Його роботу в Сполучених Штатах продовжив Вільям Карпентер, друкар родом з Грінвіча. Карпентер опублікував «Теоретичну астрономію, досліджену і викладену – доказ того, що Земля не є глобусом» у восьми частинах, починаючи з 1864 року під назвою «Здоровий глузд». Пізніше він переїхав до Балтимору, де в 1885 році опублікував книгу «Сто доказів того, що Земля не є глобусом», в якій написав таку нісенітницю, як «є річки, які течуть на сотні кілометрів до моря, не опускаючись більше, ніж на метр – зокрема, Ніл, рівень якого за півтори тисячі кілометрів опускається лише на 30 сантиметров».

У 1893 році леді Елізабет Блаунт, англійська письменниця-памфлетистка і громадська діячка, заснувала Всесвітнє Зететичне Товариство, метою якого було «поширення знань, пов’язаних з природною космогонією на підтвердження Святого Письма, заснованих на практичних наукових дослідженнях». Вона вважала, що Біблія є беззаперечним авторитетом у світі природи, і стверджувала, що не можна бути християнином і вірити, що Земля – це куля.

У 1904 році леді Блант повторила експеримент Роуботема на Бедфордському каналі зі схожими результатами. Вона найняла фотографа з камерою з телеоб’єктивом, щоб той сфотографував з Уелні велике біле простирадло, яке вона розгорнула біля поверхні річки на початковій позиції Роуботема за 9 кілометрів від неї. Фотограф, який встановив свою камеру на висоті 50 сантиметрів над водою у Велні, був здивований тим, що зміг отримати зображення об’єкта, який, на його думку, мав би бути невидимим для нього, зважаючи на низьку точку розташування камери. Як і у випадку з Роуботемом, леді Блаунт не врахувала ефекту атмосферної рефракції, проте фотограф помітив міраж, який він описав як «водяну мерехтливу пару, що нерівномірно плаває на поверхні каналу».

Сучасне Товариство пласкої Землі, або Міжнародне товариство з дослідження пласкої Землі, як воно називалося раніше, було засноване в 1956 році Семюелем Шентоном. Англійський конспіролог невтомно читав лекції про це в молодіжних клубах, політичних і студентських групах, його часто можна було побачити на телебаченні і в газетах, де він пропагував свої погляди. Коли в 1957 році у космос були запущені перші супутники, він стверджував, що ті просто кружляють над пласким диском-світом: «Хіба плавання навколо острова Уайт доведе, що він кулястий?», – запитував він.

Шентон помер у 1971 році, але засноване ним товариство продовжувало процвітати, досягнувши 3500 членів через 30 років. Поява інтернету і соціальних мереж сприяло подальшому зростанню кількості членів товариства. Сьогодні кількість “плоскоземельників”, ймовірно, обчислюється мільйонами.