Історія перших у світі сестер-шестерняшок: шанс, що вони народяться живими, був 1 на 104 мільярди
Швидка навігація
35 років тому в Ліверпулі народилися єдині у світі дівчатка-шестернята, яким вдалося вижити після пологів. До того у їхньої матері Джанет Волтон було більше десяти невдалих спроб завагітніти.
Шанс, що діти виживуть, був один до 104 мільярдів
У той день УЗД тривало трохи довше, ніж зазвичай. Джанет Волтон помітила, як обличчя лікаря змінилося, коли він побачив зображення на екрані, і запитала, в чому справа. Той відповів, що все гаразд і що місіс Волтон, здається, матиме двійнят.
Для подружжя Джанет та Грема Уолтон це була вже 13-та спроба завести дитину за п’ять років. Перед цим УЗД вони вирішили: якщо таблетки для зачаття, які приймає Джанет, і зараз не подіють, пара усиновить дитину.
Але за кілька хвилин радість змінила тривога. Спочатку спеціаліст УЗД покликав іншого лікаря, потім ще одного. У кімнату заходили різні фахівці, і всі пошепки розмовляли між собою. Коли Джанет не витримала і знову спитала, у чому справа, то почула: «У вас буде шестеро дітей».
Один проти 104 мільярдів — такими були шанси, що ця вагітність пройде нормально. Це все одно, що поставити одну людину проти всього населення Землі, збільшеного в 14 разів. З того часу минуло 35 років, але щоразу, розповідаючи цю історію, Джанет хвилюється.
Але тоді, опинившись у центрі подій, майбутня мати почувала себе напрочуд спокійно. У глибині душі вона була впевнена, що з дітьми все буде гаразд.
Півроку в лікарні
У день УЗД Джанет була на восьмому тижні вагітності. Наступного дня її перевели до шпиталю, де вона пробула до пологів. Народження шестірняток — надзвичайно рідкісне явище, на той час було відомо лише про два подібні випадки. Перед акушерським штатом лікарні, який вперше мав приймати такі пологи, постало нелегке завдання.
«Мене поклали у відділення гінекології, бо ніде у лікарні більше не було вільних місць. Звичайно, за станом здоров’я мені абсолютно не було там чого робити. Ми тільки-но повернулися з відпустки, я там загоріла і почувала себе здоровою. А тут опинилася в оточенні жінок переважно старшого віку, які чекали операцій з видалення матки і шепотіли мені слідом: «Дивіться, ця та, яка чекає на шістьох», — згадує Джанет.
23 тижні виношування мали стати першою критичною точкою у розвитку плодів. Лікарі вважали, що якщо Джанет вдастся зберегти вагітність до цього терміну, то дівчатка мають шанс вижити після пологів. У 23 тижні Джанет відчула, що діти почали штовхатися у животі. Вона зуміла виносити дітей до 31 тижня.
«Весь персонал лікарні був схвильований. Але, гадаю, серед них були люди, впевнені, що я не поїду додому із шістьма дітьми, яких виношую», — вважає жінка.
Замість імен у дівчат спочатку були номери
У день, на який призначили кесарів розтин, Джанет була спокійна. Але поза її палатою вирувала робота. Підготовка до операції була для лікарів дуже напруженою. Усі операції скасували, а пологове відділення закрили.
Кожною дитиною, яка мала з’явитися на світ, займалася команда з кількох фахівців. Стан матері контролювала сьома група. Джанет народжувала під загальним наркозом. Її першим питанням, коли вона прийшла до тями, було: «Вони живі?».
І, на подив багатьох, вони були живі. Шестеро дівчаток народилися вагою від 1 до 1,6 кілограма. Коли перші критичні 48 години пройшли, стало зрозуміло: це перші в історії шестернята-дівчата, які вижили після пологів. Журналісти для зручності називали їхніх дітей «дитина номер один» або «дитина номер п’ять». В якийсь момент лікарі оголосили пресі, яка чергувала біля лікарні, що «дитина номер два дає підстави для занепокоєння». Сьогодні ця фраза стала сімейним жартом: друга дочка і в дорослому віці завдає оточуючим занепокоєння, жартує Джанет.
Друга дитина – це Люсі, сьогодні вона працює на місцевих авіалініях. Номер один – Ханна, вчителька початкової школи, живе з батьками. Номер три, Рут, працює секретарем. Номер чотири, Сара, зараз у декретній відпустці, вона працює в медичному центрі, а п’ять номер, Кейт — у сфері підбору персоналу. Номер шість, Дженні, керує власною кондитерською лавкою. У 2014 році Сара першою із сестер стала мамою. Так у сім’ї Уолтон з’явилася ще одна дівчинка, Джорджі.
“У нас не було часу подумати, що і як ми робимо”
«Коли дівчатка народилися, я абсолютно нічого не вміла. Я не мав часу підготуватися. Коли на восьмий тиждень я дізналася, що вагітна, мене відразу замкнули в лікарні, тому до школи молодих матерів я не ходила», — згадує Джанет про те, як вони з чоловіком уперше привезли шість дітей додому.
Перші два роки Джанет і Грем спали всього кілька годин на добу, а їхнє життя перетворилося на нескінченний кругообіг пелюшок і пляшечок для годування. Пара використала 11 тисяч підгузків на рік. Грему, який працював художником та декоратором, довелося піти у декретну відпустку слідом за дружиною, щоб допомагати їй із дівчатками. “Коли вони були маленькими, у нашому будинку тальку було більше, ніж пилу на вулицях Лондона”, – сміється він. Сім’ю підтримували медсестри, яких надала місцева влада.
Згодом пара навчилася справлятися з дітьми. Щоб вирушити на прогулянку, Джанет та Грем клали новонароджених дівчаток у двомісні коляски, і ще по одній дочці – у слінги. Якщо до прогулянки приєднувалися друзі, на такий випадок у батьків був у запасі третій двомісний візок, у якому ті із задоволенням катали дівчаток.
«Озираючись назад, я не уявляю, як ми впоралися. Всі ці роки минули, як у тумані. Ми не мали часу подумати, що і як ми робимо. Ми навіть не могли здійснити якусь роботу над помилками, бо діти росли одночасно. Це була постійна боротьба», – згадує Джанет. Єдине, про що вона шкодує — що їм з чоловіком не вдалося насолодитися часом, коли дівчатка росли.
Грем солідарний із дружиною: «Коли я бачу маленьких дітей, хочеться повернутися назад і повторити все знову».
Різнокольорові шкарпетки та черга на батьківських зборах
Вирощувати шістьох дітей-однолітків було непросто, але допомагала природна організованість Джанет і те, що дівчатка дуже любили свою сім’ю. Їх часто показували у новинах, дівчаток іноді запрошували знятися у рекламі. Так вони допомагали батькам заробляти життя. Це дозволяло Грему, який утримував сім’ю, іноді робити перерву в роботі та відпочивати.
Джанет ніколи не прагнула одягати сестер в однаковий одяг, як роблять багато батьків близнюків. «Навіть коли вони пішли до школи і стали носити форму, у мене напоготові був кошик з різнокольоровими гумками для волосся і з різнокольоровими шкарпетками, щоб кожна могла вибрати те, що їй до вподоби», — каже Джанет.
Хоча в неї, як і в будь-якої матері, іноді опускалися руки. Наприклад, їй непросто давалися батьківські збори. Вона навіть завела спеціальний блокнот, куди записувала найважливіші розмови з вчителями. Запам’ятати все було неможливо. “Іншим батькам доводилося миритися з тим, що в черзі до вчителя за нами вони могли простояти вічність”, – згадує Джанет.
Усі сестри, окрім старшої Ханни, живуть за кілька хвилин їзди від батьківського будинку. З віком вони стали краще розуміти, скільки зусиль доклали батьки, щоб виростити їх та зберегти сім’ю. «Я втомлююся, доглядаючи тільки одну дитину, а в мами нас було шестеро. Я завжди захоплювалася мамою, але зараз ціную її ще більше», – каже Сара.
Сама Джанет, навпаки, рада, що внучка в неї поки тільки одна: «Дбати про одну-єдину дитину — це чудово».
Читайте також: “Для батьків ми не були людьми”: трагедія єдиних в історії п’яти однояйцевих близнюків Діон.