Мері Еннінг: як дванадцятирічна дівчинка перевернула уявлення про Юрський період

Хоча наука – це завжди плід зусиль багатьох людей, у ній є місце геніальним одинакам, які примудряються зробити багато відкриттів. Мері Еннінг (Mary Anning; 21 травня 1799 — 9 березня 1847) була серед таких одинаків.

Коли Мері було трохи більше року, сталося диво. За нею саме доглядали юні сусідки, коли почалася гроза. Дівчата сховалися разом з малою під в’яз, але в дерево вдарила блискавка. Рідні, що підбігли, виявили, що сусідки мертві, але Мері ще дихає. З малечею на руках вони кинулися до лікаря, і той, сам не знаючи, що порадити, запропонував прогріти її у ванній. Дівчинка прийшла до тями, і з того часу їй, мало не втраченій назавжди, дозволяли більше, ніж іншим.

Інші малюки з найменших років поралися по господарству, допомагаючи матері, і відлучалися тільки пограти у дворі з подругами. Мері, одна або з братом Джозефом, блукала де їй заманеться, найчастіше — узбережжям в околицях Лайм-Реджіс у графстві Дорсет, де вони жили.

Діти знаходили багато цікавого — від речей, викинутих бурею, до скам’янілостей. Якраз почався розвиток палеонтології, зріс інтерес до скам’янілих молюсків, і знахідки дітей кілька разів купили. Містер Еннінг зрозумів, що на цьому можна заробити, і поставив справу на потік. Пошук скам’янілостей став маленьким сімейним бізнесом, який допомагав відбудовувати їхній будиночок після ураганів.

Дуже швидко для неї кам’яні мушлі перестали бути просто мушлями. Якщо вчені знали, як називається якась із них, і писали про це в газетах або книгах, то незабаром знала і Мері. Їй подобалося знати.

Найкращі знахідки Еннінги робили після зсувів, коли відкривався цілий пласт скам’янілостей. Однак вичищати їх із породи треба було швидко, поки їх не змило в море. Робота ця була небезпечною: іноді зсуви ставалися прямо під час розкопок. Головне було вчасно втекти зі схилу.

Коли Мері було дванадцять, Джозеф знайшов череп іхтіозавра. Спочатку діти і вчені, яким передали знахідку, вирішили, що це — стародавній крокодил, але Мері в пошуках решти тулуба знайшла щось на кшталт риб’ячого скелета, що точно підходив до черепа. Так було відкрито іхтіозавра. Шум навколо відкриття іхтіозавра лише спонукав інтерес Мері до «кам’яних черепашок».

Вона настільки була захоплена розкопками, що присвятила їм все життя, так і залишившись старою дівою, яка живе на березі. Все знайдене, перш ніж продати вченим (буквально за копійки), вона акуратно описувала та класифікувала, якщо назва під знахідку вже існувала. Якщо не існувала, вона чекала, доки вчені її придумають, і записувала.

Так само акуратно ведучи фінансові справи, Мері зуміла до двадцяти семи років купити свій будиночок, у безпечнішому місці, і відкрити в ньому магазин скам’янілостей, породивши приказку She sells seashells on the seashore – “Продає мушлі на морському березі”, тобто там, де й так все в мушлі, не лінуйся підбирати. Мушлі Еннінг, однак, були особливими. Наприклад, будиночок вона змогла купити після знахідки та продажу першого скелета плезіозавра, який знову наробив галасу в науковому світі.

Крамниця Мері швидко стала місцем паломництва як вчених-палеонтологів, так і аматорів. Серед покупців Еннінг були король Саксонії і безліч учених, які згодом залишили слід в історії науки.

Відкриття Мері Еннінг включали перший правильно ідентифікований скелет іхтіозавра, знайдений нею з братом Джозефом, коли їй було всього дванадцять років, перші два скелети плезіозавра, перший знайдений за межами Німеччини скелет птерозавра, а також деякі невідомі до того часу викопні риби. Вони відіграли ключову роль у дослідженнях викопних белемнітів, які містили скам’янілі чорнильні мішки, а також у дослідженнях копролітів, відомих у ті часи як безоарські камені, які виявилися скам’янілими екскрементами морських тварин.

У наш час Мері увійшла б у науку, здобувши стипендію або хоча б виступаючи з лекціями зі своїх відкриттів — а вона зробила не лише багато знахідок, а й самостійних відкриттів. Але Мері була жінкою, старою дівою, простолюдинкою і до того ж належала до непопулярної релігійної течії конгрегаціоналістів. Вчені, яким вона передавала копії своїх записів, вважали, що Еннінг має бути вдячна вже за те, що вони звертають на неї увагу.

У тридцятих роках 19 сторіччя Мері мало не загинула на розкопках через зсув. Її вірний і вже немолодий тоді пес Трей помер, не встигнувши втекти зі схилу, і сама Еннінг уникла смерті знову дивом. Це не змусило вчений світ поважати працю Мері трохи більше.

Хоча за консультаціями до Еннінг зверталися з Британії, Німеччини та США, і багато хто при особистій зустрічі дивувався неймовірному обсягу знань і гострому розуму жінки, тільки одна людина допомогла їй.

Президент Геологічного суспільства (яке, звичайно, і не подумало прийняти до своїх лав Еннінг) Генрі де ла Беш зробив і продав за замальовками Мері картинки зі сценками з життя морських тварин Юрського періоду, і поділився з нею виручкою. Ці гроші їй допомогли, але в цілому науковий світ відгороджувався від однієї з провідних палеонтологів свого часу копійками, роблячи потім на її знахідках та відкриттях імена, кар’єри та гроші.

У віці близько сорока років незвичайне везіння Мері закінчилося. Вона захворіла на рак. Щоб заглушити біль, Еннінг почала приймати морфій. Її мова стала невиразною, погляд — розсіяним, і сусіди, які завжди вважали Еннінг дивною особою, тепер стали приписувати їй і алкоголізм.

Стривожені друзі Мері допомагали їй фінансово, щоб вона могла оплачувати лікарські консультації та морфій. У музеї графства Дорсет дослідниці надали почесне членство, а ініціативна група геологів і палеонтологів домоглася для неї хоч і невеликої, але постійної пенсії від держави — за внесок у науку.

На жаль, але насолоджуватися хоч таким визнанням Еннінг довелося недовго. Вона померла. У церкві, де її поховали, пізніше зробили вітражі, що зображують Мері Еннінг на розкопках.

Після смерті Мері Еннінг її незвичайна історія викликала величезний інтерес. Нею захоплювався Чарльз Діккенс, а 2010 року Королівське товариство зарахувало Еннінг до числа десяти британських жінок, які найбільше вплинули на історію розвитку науки. У 2009 році Трейсі Шевальє написала романізовану біографію Еннінг «Дивовижні створіння» (англ. «Remarkable Creatures»).

11 вересня 2020 року на Міжнародному кінофестивалі у Торонто відбулась світова прем’єра фільму «Амоніт» (англ. «Ammonite») — англо-австралійський романтично-драматичний фільм, написаний і знятий режисером Френсісом Лі. Фільм заснований на житті палеонтологині Мері Еннінґ, яку грає Кейт Вінслет, і зосереджується на романтичних стосунках між Еннінґ і Шарлоттою Мерчісон, яку грає Сірша Ронан. Широкий реліз фільму в США відбувся 13 листопада 2020 року.