Небесний похорон в Тибеті: коли тіла з’їдають птахи

Можливо, у ранній історії Тибету мертвих ховали в землі або кремували. Однак у цьому гірському регіоні землі не так багато, як і дров – навкруги лише голі скелі. Тому тибетці вигадали альтернативні способи позбавлення останків померлих. Кремація — це найпочесніший спосіб поховання, на який мали право лише лами і старші ченці. А тіла простолюдинів, як правило, просто скидали в річки.

Проте з моменту прийняття буддизму в регіоні в 800-х роках небесний похорон став найпоширенішим способом позбутися мертвих. Більше того, такий похорон став одним із найцікавіших ритуалів у культурі Тибету, який актуальний і сьогодні.

Коли тибетець помирає, його тілу надають сидяче положення, і протягом трьох днів лама читає молитви з Книги мертвих Тибету. Ці молитви проносять душу померлого через 49 рівнів Бардо (стан між смертю та переродженням). Через три дні найближчий друг відносить благословенне ламою обгорнуте тіло на місце поховання.

Це місце, як правило, являє собою великий обгороджений луг, де розставлені молитовні прапори, а повітря наповнене запахом ялівцю, що тліє. Тут присутні рог’япи, які готують тіло до похорону – відрізають волосся, розрубують тіло і дроблять кістки, змішуючи все це з борошном.

Нарешті прилітають стерв’ятники і завершують ритуал похорону. Нерідко їм допомагають і дикі собаки.

Незважаючи на певну жорстокість (з точки зору європейця), небесний похорон — не місце для смутку та жалоби. Як вважається, душа вже покинула тіло. Цей час друзями та членами сім’ї покійного використовується для роздумів про тлінність людського життя. Тибетці підбадьорюються присутністю на цьому ритуалі та відкритим протистоянням смерті. Це може багатьом не подобатися, але тибетці ніколи не заперечували смерть. Таке відкрите мислення переноситься й у повсякденне життя, де навіть побутові предмети часто виготовлені з людських кісток.

Хоча багато відомо про процес небесного похорону, проте мало хто з мандрівників був свідком цієї церемонії особисто, оскільки це закритий ритуал, і вважається, що присутність чужого ображає похорон.