Остання публічна страта на гільйотині у 1939, і чому її більше не проводили (відео)
Рано вранці 17 червня 1939 року Ежен Вайдман (Eugène Weidmann) став останньою людиною, яку публічно стратили на гільйотині. Його засудили за численні викрадення та вбивства, включно з вбивством молодого американського світського діяча.
Починаючи з невдалого викрадення відомого танцюриста Жана де Ковена, Ежен Вейдман вбив двох жінок і чотирьох чоловіків у Парижі в 1937 р. Серед інших його жертв була жінка, яку заманили фальшивою пропозицією про посаду гувернантки, шофер, рекламний агент, брокер нерухомості і чоловік, з яким Вейдман сидів у німецькій в’язниці.
На перший погляд, його злочини в більшості випадків мали на меті пограбування, але вони, як правило, приносили йому дуже невеликий прибуток. Народившись у Франкфурті-на-Майні в 1908 році, Вейдман рано показав себе невиправним злочинцем. Його відправили до ізолятора для неповнолітніх, а потім він відбував покарання за крадіжку, та крадіжку з розбоєм в Канаді та Німеччині. У 1937 році він прибув в Париж.
Після суду, який широко висвітлювався в ЗМІ, Вайдмана засудили до смертної кари. Вранці 17 червня 1939 р. його вивели у двір перед в’язницею Сен-П’єр, де на нього чекала гільйотина та натовп, що свистів і кричав. Серед присутніх був майбутній відомий актор Крістофер Лі, якому тоді було 17 років. Вейдмана поклали на гільйотину, і головний кат Франції Жуль-Анрі Десфорно швидко розблокував лезо, яке впало вниз.
Замість того, щоб стримано відреагувати на подію, натовп поводився вкрай негарно – люди носовичками витирали кров Вейдмана з бруківки як сувенір. Видання Paris-Soir засуджувало натовп як “огидний”. Некерована юрба затягнула страту на кілька годин – гильотину довелося перенести в інше місце. Дякуючи цій затримці, надворі стало достатньо світло, що дозволило зробити чіткі фотографії та один короткий фільм.
Після цієї події влада нарешті прийшла до думки, що публічна страта «зовсім не слугує стримуючим фактором та не має корисних наслідків для натовпу», навіть навпаки – публічна страта «сприяла прояву нижчих інстинктів людської природи та заохочувала загальну істерію та негуманну поведінку». “Істерична поведінка” глядачів була настільки скандальною, що президент Франції Альбер Лебрен одразу заборонив усі майбутні публічні страти.
Гільйотина була єдиним засобом страти, який використовувала Французька республіка, пристрій знаходився на службі з 1792 по 1977 рр. Майже 200 років гільйотина страчувала десятки тисяч винних (чи ні), даруючи їм швидку безболісну смерть.
Хоча багато хто вважає гільйотину варварською, насправді вона набагато менш жахлива, ніж здається. Смертна кара була дуже поширеним явищем у дореволюційній Франції. Для дворян типовим методом страти була відрубання голови. Для простолюдинів зазвичай використовувалося повішання, але також практикувалися менш поширені та жорстокі вироки.
Коли доктор Джозеф-Ігнас Гійотін запропонував Національним Зборам новий метод страти, він мав бути більш гуманним, ніж попередні смертні покарання, а також урівняти метод смерті для всіх злочинців незалежно від рангу.
Порівняно з багатьма формами смертної кари, що практикуються донині, гільйотина залишається однією з найкращих, якщо судити на основі болю та «чистоти». Засуджені не відчувають болю, смерть настає майже миттєво, і є дуже мало шансів, щоб щось пішло не так.
Голова страченого залишається живою ще приблизно 10-13 секунд, залежно від рівня глюкози та кількості крові в його мозку на той час. Однак вважається, що голова, швидше за все, втрачає свідомість від удару, шоку та крововтрати.
Читайте також про півня, який півтора року прожив без голови.