Трагедія Ігнаца Земмельвейса: лікар, який започаткував миття рук

Майже 150 років минуло відтоді, як новаторські дослідження Луї Пастера та Роберта Коха допомогли закласти фундамент мікробної теорії хвороб. Проте, переконати медичних працівників серйозно ставитися до миття рук все ще було складним завданням. За сучасними оцінками, неналежна санітарна практика та перехресне забруднення в лікарнях призводить до приблизно 1,7 мільйона інфекцій лише в США, що призводить до майже 99 000 смертей щороку. Гігієна рук є найважливішим заходом для зменшення кількості таких інфекцій.

Важливість миття рук для здоров’я людини вперше визначив угорський лікар Ігнац Земмельвейс (Ignaz Semmelweis) у середині 19 століття.

Ігнац Земмельвейс
Ігнац Земмельвейс

У 1846 році Ігнаца Земмельвейса, який щойно отримав медичний ступінь у Віденському університеті, призначили асистентом у пологовому відділенні Віденської загальної лікарні. До його обов’язків входив щоранковий огляд пацієнток у рамках підготовки до професорського обходу, нагляд за складними пологами, викладання акушерства студентам, а також ведення документації.

Лікарня мала два пологові будинки. В одному працювали тільки лікарі-чоловіки та студенти-медики, а в іншому – акушерки-жінки. Земмельвейс помітив, що смертність серед пацієнток у клініці, де працювали лікарі-чоловіки і студенти-медики, була в два-три рази вищою, ніж у клініці акушерок. Збивав з пантелику той факт, що підготовка лікарів та студенті у веденні пологів була навіть кращою, ніж у акушерок. То чому ж так багато жінок у першій клініці помирали від пуерперальної лихоманки (також відомої як “дитяча лихоманка”)?

Земмельвейс поставив собі за мету це дослідити. Він вивчив усі подібності та відмінності двох клінік, щоб знайти можливі причини. Першою відмінністю, яку він виявив, було те, що акушерки приймали пологи на боці, тоді як у “чоловічій” клініці народжували на спині. Тож він попросив породіль у лікарській клініці народжувати на боці, але безрезультатно.

Потім Земмельвейс помітив, що кожного разу, коли хтось у палаті помирав від пологової гарячки, священик повільно йшов коридорами лікарні повз жіночі ліжка з санітаром, який дзвонив у дзвіночок. Земмельвейс припустив, що священик і дзвін настільки лякали жінок після пологів, що вони підхоплювали лихоманку і вмирали. Тому Земмельвейс змусив священика змінити свій маршрут і забрав у нього дзвін, але це не мало жодного ефекту.

Прорив Земмельвейс стався в 1847 році, коли його друг Якоб Коллечка помер після того, як випадково вколовся скальпелем під час розтину пацієнтки, яка померла від пологової гарячки. Розтин Коллечки виявив патологію, подібну до тієї, що спостерігалася у жінок, які помирали від пологової гарячки. Земмельвейс одразу побачив зв’язок.

Земмельвейс звернув увагу, що між двома клініками була одна суттєва відмінність. Лікарі та студенти починали свій день з розтину тіл жінок, які померли попередньої ночі. З кімнати розтину вони прямували до пологового залу, витерши руки носовичком, і приймали пологи до кінця дня. Акушерки ж не робили розтинів.

Земмельвейс припустив, що певні “трупні частинки” прилипали до рук лікарів і студентів-медиків під час розтину, які потім передавалися здоровим породіллям, викликаючи у них розвиток пуерперальної лихоманки.

Рішення Земмельвейса було простим – він запровадив у своєму відділенні обов’язкове миття рук. Перед тим, як увійти до пологової зали, лікарі та студенти-медики були змушені вичищати все з-під нігтів і мити руки в хлорованій воді. Хлор є потужним дезінфікуючим засобом, хоча Земмельвейс цього не знав. Він обрав хлор просто тому, що він ефективно усував трупний запах після розтину.

Після того, як він запровадив миття рук, рівень дитячої лихоманки впав на дев’яносто відсотків, і протягом двох місяців у його підрозділі не було жодної смерті.

Ігнац Земмельвейс миє руки в хлорованій вапняній воді перед операцією
Ігнац Земмельвейс миє руки в хлорованій вапняній воді перед операцією

Але не всі були в захваті від цього відкриття, особливо його старші колеги, адже гіпотеза Земмельвейса виставляла недостатню гігієну лікарів у поганому світлі. Лікарі ображалися на пропозицію мити руки, вважаючи, що їхній соціальний статус джентльменів несумісний з думкою про те, що їхні руки можуть бути нечистими. Крім того, гіпотеза про “трупні частинки”, що передають хвороби, йшла врозріз з поширеною теорією про те, що хвороби викликані дисбалансом основних “чотирьох гуморів Гіппократа” в організмі.

Медична спільнота здебільшого ігнорувала, відкидала, а іноді й висміювала Земмельвейса за його теорію “брудних рук”. Ігнац був обурений байдужістю медичної професії і почав писати відкриті і все більш гнівні листи до видатних європейських акушерів, викриваючи їх як безвідповідальних вбивць та невігласів. Відсутність такту у Земмельвейс нажила йому багато ворогів, що змусило його виїхати з Відня до Будапешта. У Будапешті він став головним лікарем акушерського відділення невеликої лікарні. Запровадивши там обов’язкове миття рук, Земмельвейс практично ліквідував цю хворобу. У 1855 році Ігнац став професором акушерства в Пештському університеті. Він запровадив миття рук хлором у пологовому будинку Пештського університету, і результати знову були вражаючими.

На цій картині Роберта Тома доктор Земмельвайс (в центрі) зображений у Віденській лікарні в Австрії, де він спостерігає за тим, як лікарі миють руки перед оглядом пацієнтів
На цій картині Роберта Тома доктор Земмельвайс (в центрі) зображений у Віденській лікарні в Австрії, де він спостерігає за тим, як лікарі миють руки перед оглядом пацієнтів

У 1860 році він опублікував книгу “Етіологія, концепція та профілактика дитячої лихоманки”, в якій описав свої висновки і поскаржився на повільне прийняття його ідей. Книга потрапила під жорстку критику, а Земмельвейса ще більше занурився в депресію, лють і розчарування. У 1865 році він потрапив до психіатричної лікарні, де охоронці його жорстоко побили. Через два тижні він помер від гангренозної рани, яку отримав від побоїв. Розтин показав, що він помер від тієї ж хвороби, з якою боровся все своє професійне життя.

Про його смерть мало хто згадував у медичних виданнях Відня та Будапешта. Угорська асоціація лікарів і природничих наук мала правило виголошувати поминальну промову на честь свого члена, який помер у попередньому році. На честь Земмельвейса не було жодної промови, про його смерть навіть ніколи не згадували.

Після його смерті наступником Земмельвейса в пологовому будинку Пештського університету був призначений Янош Дішер. Відразу ж смертність виросла в шість разів, але будапештські лікарі робили вигляд, ніби нічого не сталося. Не було ні розслідувань, ні протестів. “Майже ніхто – ні у Відні, ні в Будапешті – здається, не був готовий визнати життя і роботу Земмельвейса”, – пишуть Коделл і Барбара Картер у книзі “Лихоманка дитячого ліжка: наукова біографія Ігнаца Земмельвейса”.

Минуло ще 20 років після його смерті, і медичною спільнотою була визнана мікробна теорія хвороб. Сьогодні його визнають піонером антисептичних процедур і називають “батьком гігієни рук” та “рятівником матерів”.