Вільгельм Густлофф: найсмертоносніша корабельна трагедія, про яку ви ніколи не чули

Загибель британського океанського лайнера “Титанік” у 1912 році, яка забрала понад 1500 життів, напевно є найвідомішою корабельною катастрофою всіх часів, але не найбільшою за кількістю загиблих. Друга світова війна стала свідком набагато більших трагедій, які забрали в рази більше життів. Найгіршою з них було потоплення німецького військово-транспортного корабля “Вільгельм Густлофф” (Wilhelm Gustloff) підводним човном ВМФ СРСР у січні 1945 року, що призвело до загибелі приблизно 9400 осіб. Це залишається найсмертоноснішою морською трагедією в історії.

Спочатку “Вільгельм Густлофф” будувався як океанський лайнер для програми Німецького трудового фронту “Сила через радість”, яка субсидувала заходи з організації дозвілля німецьких робітників. Корабель мав забезпечувати рекреаційні та культурні заходи для німецьких чиновників і робітників, такі як концерти, круїзи та інші святкові подорожі, а також слугувати інструментом зв’язків з громадськістю, який би представляв “більш прийнятний образ Третього Рейху”.

Корабель мав довжину 208,5 метрів і водотоннажність понад 25 000 тонн. Передбачалося, що його назвуть на честь самого Адольфа Гітлера, але замість цього він отримав назву на честь Вільгельма Густлоффа, лідера швейцарського відділення нацистської партії, який був убитий у 1936 році.

Корабель був розрахований приблизно на 1900 осіб, включаючи близько 400 членів екіпажу. Всі каюти на борту “Густлоффа” були однаковими за розміром і розподілені однаково, що робило “Густлофф” “кораблем без соціальних класів”. Єдиним винятком була одна велика каюта, зарезервована для Гітлера. Просто забронювати подорож на “Густлоффі” було неможливо – люди для подорожі на флагмані обиралися партією.

Окрім круїзних рейсів, “Густлофф” використовувався для виконання громадських місій. 10 квітня 1938 року він функціонував як виборча дільниця для голосування німців та австрійців, які проживали в Британії, щодо анексії Австрії. У травні 1939 року “Густлофф” разом з іншими кораблями доставив солдатів легіону “Кондор” до Німеччини після закінчення громадянської війни в Іспанії. З початком Другої світової війни “Густлофф” почав виконувати функції госпітального корабля на Балтійському морі та в Норвегії. З листопада 1940 року він стояв на якорі в польській Гдині, де служив казармою для 2-го навчального дивізіону підводних човнів.

Під час наступу Радянського Союзу розпочалася підготовка до операції “Ганнібал” – масової евакуації німецьких військ і цивільного населення, що проживало в цьому районі. Понад тисячу суден привели в бойову готовність. Серед них були торгові судна всіх типів, в тому числі рибальські човни та інші плавзасоби. “Вільгельм Густлофф” був одним із кораблів, що виконував завдання з евакуації німецького цивільного населення, військовослужбовців та технічного персоналу.

25 січня 1945 року корабель пришвартувався в польському місті Гдиня і почав приймати біженців. Коли поширилася інформація про те, що “Вільгельм Густлофф” завантажує пасажирів, причали заповнили біженці, і почалася божевільна штовханина, щоб потрапити на борт корабля. До 29 січня на борту корабля було 7 956 осіб, після чого реєстрація припинилася. Ще близько 2 000 осіб пробралися на борт після цього.

Після полудня 30 січня “Густлофф” вийшов з гавані, взявши на борт приблизно 10 000 пасажирів, і попрямував до військово-морської бази Крігсмаріне в Кілі. Спочатку планувалося, що “Густлофф” супроводжуватимуть два торпедних катери і ще один пасажирський лайнер з цивільним і військовим персоналом, але у другого корабля виникли технічні проблеми і він не зміг продовжити рух. Один з торпедних катерів також був змушений повернути назад, залишивши “Густлоффа” з одним торпедним катером супроводу.

Військовий командир капітан-лейтенант Вільгельм Цан запропонував йти по мілководдю поблизу берега і без вогнів, але капітан “Густлофф” Фрідріх Петерсен вирішив йти на глибоку воду, яку перед цим очистили від мін. О 18:00 Петерсену повідомили, що до них прямує конвой німецьких тральщиків, і щоб запобігти зіткненню, Петерсен увімкнув навігаційні вогні свого корабля, завдяки чому “Вільгельм Густлофф” став легко помітний у темряві.

Незабаром “Вільгельм Густлофф” помітив радянський підводний човен С-13 під командуванням капітана Олександра Маринеско. Підводний човен слідував за кораблем близько двох годин, а потім розташувався по лівому борту “Густлоффа”, ближче до берега, звідки атака була б менш очікуваною. Біля дев’ятої години “Густлофф” був уражений трьома торпедами. Вибух вивів з ладу двигуни, відключив електрогенератори і перервав усі комунікації. Корабель занурився в темряву.

Екіпаж на палубі швидко звільнив рятувальні шлюпки, але вдалося спустити лише дев’ять. Решта примерзли до корпусу. Крім того, судно почало кренитися на лівий борт, тому з правого борту не було можливості використати жодну рятувальну шлюпку. В інших обірвалися троси, і ті, хто там перебував, опинилися у крижаній воді. У якийсь момент зенітні гармати відірвалися від основи і впали на повністю заповнену рятувальну шлюпку, погубивши всіх людей, що там були.

Під палубами сходові клітки були забиті натовпами людей, які намагалися врятуватися від бурхливої води. Десятки з них були розчавлені на смерть у тисняві. Дехто, відчуваючи безвихідь ситуації, вирішив покінчити з життям своїх рідних і себе пострілами з пістолета.

Через 40 хвилин після влучення торпед Вільгельм Густлофф перевернувся на бік. Ще через десять хвилин він повністю зник під розбурханими хвилями, забравши з собою житті тисяч людей. Сотні інших залишилися борсатися в льодяному Балтійському морі. Більшість з тих, хто встиг вибратися з корабля, загинули від холоду.

До місця аварії прибули кілька торпедних катерів, тральщики та інші судна, які підняли на борт близько 1200 осіб. Точна кількість загиблих невідома. Оцінки коливаються від 6 500 до 9 600. Серед загиблих було близько 1 000 німецьких військово-морських офіцерів і солдатів. З 373 жінок-морячок, які були серед пасажирів, вижили лише троє.

Перед потопленням “Вільгельма Густлоффа” капітан Марінеско опинився перед військовим трибуналом через проблеми з алкоголем і за те, що його спіймали у борделі, де відпочивав він і його екіпаж. Через це Маринеско відмовили у присвоєнні звання “Героя Радянського Союзу” через потоплення “Густлоффа”, і замість цього він був нагороджений меншим за значністю “Орденом Червоного Прапора”. В жовтні 1945 року його понизили у званні до лейтенанта і з ганьбою звільнили з радянського військово-морського флоту.

У 1960 році Марінеско відновили у званні капітана третього рангу і дали повну пенсію, а в 1963 році пройшов традиційну церемонію, належну капітану після успішного повернення з місії. Він помер через три тижні від раку у віці 50 років. Генеральний секретар СРСР Михайло Горбачов посмертно присвоїв Марінеско звання Героя Радянського Союзу у 1990 році. Йому спорудили пам’ятники в Калінінграді, Кронштадті та Петербурзі, і сьогодні його вважають радянським підводником № 1.

Історія “Вільгельма Густлоффа” довгі роки залишалася практично непоміченою на Заході. Її списали на чергові воєнні втрати. Зрештою, тисячі чоловіків, жінок і дітей гинули по всій Європі. Пройшли тижні, перш ніж звістка про “Густлоффа” дійшла до Сполучених Штатів, а потім з’явилося лише кілька коротких повідомлень з посиланням на фінські радіопередачі.

Історики сперечаються про те, чи є напад на Густлоффа військовим злочином, враховуючи величезну кількість жертв серед цивільного населення. Інша точка зору – “Густлофф” був законною військовою ціллю, оскільки він був озброєний і мав на борту понад тисячу військовослужбовців, що не давало йому жодного захисту за міжнародними угодами.

Затонулий корабель “Вільгельм Густлофф” сьогодні класифікується як військове поховання через тисячі тіл, які залишаються в межах цього місця. Це одне з найбільших затонулих суден на дні Балтійського моря, яке викликає великий інтерес у шукачів скарбів і дайверів.