Як Сесіл Чабб випадково купив на аукціоні Стоунхендж і що сталося потім (1915)

21 вересня 1915 року адвокат Сесіл Чабб (Cecil Chubb) за проханням дружини пішов на аукціон, щоб купити штори. За іншою версією, вона просила обідні стільці. Але це не важливо, бо її чоловік не купив ні того, ні іншого. Натомість пан Чабб повернувся додому гордим власником кам’яного пам’ятника, що розвалювався.

Сьогодні важко уявити, що одна з найвідоміших доісторичних пам’яток Британії – Стоунхендж, може бути виставлена на продаж на аукціоні, але саме це сталося століття тому.

Стоунхендж, близько 1880 року
Стоунхендж, близько 1880 року

Стоунхендж перебував у приватних руках відтоді, як король Генріх VIII конфіскував його у бенедиктинського абатства в 1540 році. Пам’ятник неодноразово переходив з рук в руки, і в якийсь момент його купила сім’я Антробусів з Чеширу в 1824 році. У 1900 році вони обгородили пам’ятник парканом і почали стягувати плату за вхід у розмірі 1 шилінга, щоб оплатити охорону і реставрацію занедбаних руїн. У 1914 році, після смерті сера Едмунда Антробуса, єдиного спадкоємця родини, маєток розділили на лоти і виставили на продаж на аукціоні.

Лот 15: “Стоунхендж, що розташований на приблизно 30 акрах землі” привернув увагу Сесіла Чабба. Аукціон розпочався з 5 000 фунтів стерлінгів і зростав з кроком у 100 фунтів стерлінгів, поки не досягнув ціни в 6 000 фунтів стерлінгів, а потім зупинився. Ніхто не хотів платити більше.

Джентльмени, неможливо оцінити Стоунхендж, – переконував аукціоніст. – Безумовно, 6 000 фунтів – це низька ціна, але якщо ніхто не запропонує більше, я продам його за цією ціною. Невже ніхто не дасть більше 6 000 фунтів за Стоунхендж?

Одна за одною знову піднімалися руки. Хтось запропонував 6 500 фунтів. Але перш ніж аукціоніст остаточно опустив молоток, містер Чабб додав ще сотню. Стоунхендж був проданий за 6 600 фунтів стерлінгів.

Сесіл Чабб з дружиною Мері
Сесіл Чабб з дружиною Мері

Дружина Чабба, зрозуміло, була незадоволена, але нічого не могла вдіяти. “Поки я був на аукціоні, я думав, що його повинна купити людина з Солсбері, і так воно і сталося“, – сказав Чабб місцевій газеті. Чабб побоювався, що заможний іноземець може купити Стоунхендж, розібрати його і перевезти за кордон, як це сталося з Лондонським мостом понад 50 років потому, коли його перевезли до Арізони.

Через три роки Чабб подарував Стоунхендж британському народу за умови, що місцеві жителі зможуть відвідувати його безкоштовно. У листі, в якому Чабб оголошував про пожертву, він писав:

Стоунхендж є, мабуть, найвідомішим і найцікавішим з наших національних пам’ятників і завжди сильно впливав на уяву британців. Для мене, який народився недалеко від нього і в дитинстві та юності відвідував його в будь-який час дня і ночі, за всіх можливих погодних умов – під час несамовитих буревіїв з градом, дощем і снігом, лютих гроз, чудового місячного світла і прекрасного сонячного сяйва, він завжди мав невимовну чарівність. Я став його власником з глибоким почуттям задоволення і думав, що він може залишитися заповітним надбанням моєї родини на довгі роки. Однак мене переконали, що нація хотіла б мати його у своїй власності і оцінила б його дуже високо“.

Завдяки імпульсивній покупці Чабба та його щедрості, Стоунхендж був врятований для майбутніх поколінь. “Хто знає, що б з ним сталося, якби його купив хтось інший?, – запитує куратор Хізер Себіре. – На той час він був у досить занедбаному стані, і, схоже, Чабб втрутився дуже вчасно, щоб впевнитися, що Стоунхендж залишиться у місцевій власності. Тепер він знаходиться під опікою “Англійської спадщини” і назавжди у безпеці“.

Другим можливим претендентом на Стоунхендж був фермер Ісаак Крук, який хотів випасати овець на полях. Його онук, Річард, який досі обробляє сусідні поля, розповів The Guardian: “Він збирався пустити туди овець. Це дуже приємна думка, що наша сім’я могла б володіти Стоунхенджем. Але хто знає, що б він зробив з камінням? Його більше цікавила земля, ніж каміння, але мені хочеться думати, що він би про них подбав“.

У 1919 році британський уряд розпочав масштабну реконструкцію Стоунхенджу, яка включала вирівнювання каменів і повторну заливку їх бетоном. Наприкінці 1920-х років почався загальнонаціональний рух з порятунку Стоунхенджа від сучасних будівель, які почали зводити навколо нього. До 1928 року Національний фонд викупив землю навколо пам’ятника і прибрав будівлі.

Джерело: en.wikipedia.org

Читайте також:
“Укриття Андерсона”: конструктивно прості бомбосховища, які рятували британців від бомбардувань
Як у Британії грають у річковий футбол
Мері Еннінг: як дванадцятирічна дівчинка перевернула уявлення про Юрський період